Давайте проведемо невеличкий експеримент. Розкрутіть шнурівку, немов пропелер, і спробуйте розгледіти її кінець. Ви не зможете цього зробити: набираючи швидкість, він стане розмитим, а сама шнурівка перетвориться на круглий прозорий об’єкт. Чому так відбувається? Справа в тому, що зір людини характеризується певною інертністю – пов’язано це з фізіологічними особливостями зорової системи. Світло, яке попадає на сітківку, запускає хімічний процес фотолізу в фоторецепторах: йодопсин і робопсин перетворюються в речовини, які подразнюють нервові клітини і тільки після цього мозок отримує сигнал і опрацьовує візуальну інформацію. Цей процес швидкий, але не миттєвий, тому й говорять про інертність.
Швидкість зору – часовий проміжок, необхідний для отримання і опрацювання мозком світлових променів, тобто всього, що ми бачимо. Цей показник приблизно однаковий у всіх дорослих людей, хоча залежить від ряду факторів, а саме:
- Швидкості обробки світла сітківкою (процесу фотолізу).
- Швидкості нервового імпульсу.
- Швидкості аналізу мозком отриманих нервових імпульсів.
Стандартний показник становить 20 кадрів за секунду. Це не означає, що людина не може побачити те, що рухається швидше, однак отримати і опрацювати цілісну картинку око не зможе. Для того щоб при такій кількості кадрів те, що ми бачимо не виглядало мерехтливим набором фотознімків, в гру вступає мозок: він «домальовує» відсутні кадри сам. Ось чому у випадку з шнурівкою, яка обертається, ми бачимо неіснуючий круглий об’єкт. Також не варто забувати про сліди на сітківці ока, які залишаються під час переміщення яскравого об’єкту.
Останні дослідження американських вчених показали: незважаючи на інертність зору і неможливість отримання цілісної картинки зі швидкістю вище 22 кадрів за секунду, мозок людини здатен реагувати на рух об’єктів зі швидкістю 25 мілісекунд (40 кадрів за секунду). Іншими словами, людина бачить рух ще до того, як це усвідомлює.
Є таке поняття як «ознаки руху». Всі об’єкти, які ми бачимо залишають слід на сітківці, так само як і літак на небі. Біля самого літака слід насичений, а по мірі його протяжності він тускніє і зникає повністю. Щось подібне відбувається і на сітківці ока, тільки процес зникнення відбувається значно швидше. Палички сітківки реагують дещо повільніше, ніж колбочки, саме тому ілюзія руху проявляє себе на периферії.
Цікаво, що в фільмах використовують 24 кадри. Ця кількість допомагає створити ілюзію звичайного зору, навіть з запасом. Телебачення використовує 25 кадрів, але це ніяк не пов’язано з міфами про його таємний вплив на підсвідомість. Просто так зручніше працювати з частотою 50 Гц. В США, наприклад, через частоту 60 Гц телебачення використовує 30 кадрів за секунду.
